2018 року, виповнилося 240 років з часу заснування села Матвіївка Центрального району міста Миколаїв, тобто село, за офіційними даними, старше за місто на 11 років (поруч, знаходиться село Баловне — у минулому, Слобода Яцька, яке старше за Матвіївку, більше ніж на 100 років).
Матвіївка — одне з найдавніших козацьких поселень Миколаївської області. Вона входила до Бугогардівської паланки, а згодом до Бузького козацького війська. Тут були оселені арнаути. До 1778 року — козацька станиця Слобода Червона. Є такі думки щодо походження цієї назви: червоні шлики на шапках козаків; висаджена в Кугаєвій балці червона калина; розташовані тоді навколо слободи поля, багаті на червоні маки.
Згідно з адміністративно-територіальним поділом Херсонської губернії за 1886 рік, село Матвіївка входило до складу Гур’ївської волості Херсонського повіту Херсонської губернії. У цей час на території села було 366 господарств, де проживало 2108 осіб.
У селі діяли: зведена 1795 року кам’яна православна церква в ім’я Святих Петра і Павла — сучасного вигляду храм набув 1914 року. Існувала земська школа, де навчалися 123 учні (99 хлопчиків, 24 дівчаток), працювали три лавки, велося добування вапняку.
1916 року у Матвіївці знаходилося 482 господарства, де проживало 2783 особи.
Невдовзі, після Жовтневого перевороту, будівля церкви використовувалася як сільський клуб.
Під час Другої світової війни та німецької окупації села 1941-1945 років, приміщення знову було зайнято релігійною громадою і займалося аж до 1964 року, коли релігійну громаду села Матвіївка, було знову знято з реєстрації та будівля церкви використовувалася як шкільна спортивна зала, як склад сипучих продуктів, як пункт приймання склотари та вторинних ресурсів.
Після виходу України зі складу СРСР, було відбудовано зруйновану дзвіницю та церква відновила свою роботу, і станом на 2020 рік, відносилася до Української православної церкви Московського патріархату.
За деякими даними, влітку 1919 року, у селі відбулося повстання куркулів (так зневажливо радянська влада називала заможних селян) проти радянської влади та продрозкладки, під час якого, на жаль, загинули люди.1920 року у селі остаточно, як і у Миколаєві та сусідньому Баловному, встановлено радянську владу.
Тоді ж почала працювати трудова школа (рік заснування шкільної установи — 1889). 1923 року у школі викладалося п’ять предметів: рідна мова, арифметика, природознавство, культурознавство та політзнавство. У школі було 83 підручники (з них українською мовою — 58), три географічні мапи та два глобуси, загальна кількість книжок у бібліотеці становила 252 (з них українською мовою — 24), працював один вчитель. Також, у селі діяли: українське товариство «Просвіта», хата-читальня, театральний та хоровий гуртки, бібліотека.
1920 року кількість домогосподарств у селі Матвіївка, становила 549, населення — 3085 осіб, а вже 1926 року на терені села мешкало лише 2626 душ, найімовірніше, через голод 1921—1923 років.
1936 року у селі Матвіївка мешкало 3027 осіб (менше ніж до радянської влади — ймовірно через штучний голод 1932-1933 років). У складі сільської ради працювало десять секцій: рільнича, тваринницька, культурна, впорядкування, фінансова, торговельно-заготівельна, шляхів та зв’язку, революційної законності, охорони, секція з допомоги залізничному транспорту.
Село Матвіївка було окуповане нацистськими військами 10 серпня 1941 року та реокуповане радянськими військами 27 березня 1944 року.
Цікаво, що німці одразу ж, по окупації села, почали будувати міст з Матвіївки до Варварівки. Грубою робочою силою при зведені мосту були полонені червоноармійці та інші заарештовані, які утримувалися в бараках біля церкви. З боку Матвіївки німецькими інженерами використовувалися дерев’яні палі, які і досі стоять у річці поблизу Кугаєвої балки, а з боку Варварівки забивали металеві труби.
Під час тимчасової німецької окупації, в селі діяла матвіївське підпільне угруповування супротиву (керівник — Ганна, прізвище не встановлено).
Мешканці Варварівки безпосередньо приймали участь у подіях Другої Світової війни. Відомо, що 520 осіб пристали на службу до лав радянської армії, з них 211 загинули. Орденами та медалями СРСР було нагороджено понад 500 осіб.
Більше 20 матвіївчан було вивезено на роботи до Німеччини та інших країн.
Радянським військовим, що загинули під час реокупації Матвіївки, в 1969 році владою СРСР було встановлено стелу.
В 1963 році Матвіївку було приєднано до електромережі.
На той час село ще історично поділялося на частини: грецьку, польську, ховрашево.
До середини 1960-х років населення Матвіївки зменшилося більш ніж утричі, порівняно з 1920 роком — до 950 осіб (основними причинами розглядаються війна та черговий голод 1946—1947 років), а в 1970-х роках тут проживало вже 5800 людей, оскільки був збудований і з 1974 року почав діяти Матвіївський завод силікатних матеріалів. Через високий рівень забруднення довкілля Миколаївською Міською радою в 1999 році було прийняте рішення й заплановано перепрофілювання (ВАТ) «Миколаївський комбінат силікатних виробів», однак невдовзі він збанкрутував.
Рішенням виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 24 лютого 1987 року село Матвіївка Матвіївської сільради Центрального району міста Миколаєва віднесено до категорії селищ міського типу, а селищну Раду найменовано Матвіївською.
На початку 1990-х років до Матвіївки було прокладено гілку газогону та з’явилася квазіелектронна АТС «Квант».
